Божа благодать не залежить від нас; благодать залежить від Того, Хто дає, а не від того, хто приймає!
Оскільки Христос прийняв нас, коли ми ще були грішниками (Рим.0508), отже, ми повинні приймати один одного (Рим.1507).
Ми служимо потребам інших через Боже Слово, з духом відкуплення та служінням примирення. Ми даруємо благодать і збудовуємо інших (Еф.0429). Як результат, віруючі насолоджуються єдністю з Тілом Христовим. Тоді ми не є такими, хто викликає чвари, хто негативний, егоїстичний, жадібний, недобрий, ненависний, жорстокий, байдужий та хто реагує. Ми цілком мотивовані Його любов’ю та свідомістю правди. Бачення, молитва, в серці ставлення любові, сліз, співчуття, цілей, бажань, захоплень та задумів реалізуються, коли місцева громада звеличує Христа в дусі єдності (1Кор.12).
Кожен християн має оцінювати інших вище за себе. Застосування цього принципу не означає, що віруючий бачить себе менш цінним в очах Бога; але скоріше він шанує особисте життя інших. Тому його ставлення таке: "Я ціную твою свободу і особисте життя. Я повинен захищати твої права віруючого-священника і служити забезпеченням благодаті, яке дозволяє тобі стояти і падати перед Богом без мого втручання". Ми маємо цінувати особистий поклик кожного члена в тілі Христовому, тому що воно "складене й зв'язане всяким допомічним суглобом" (Еф.0416).