Пастор Карл Генрі Стівенс
На початку Псалма 5117 Давид, глибоко усвідомлюючи свою провину, наводить вагомі докази того, що його серце було зламане. Ми, як християни, повинні набути такого самого духу та ставлення.
"Жертва Богові зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!" (Пс.5117)
Ендрю Мюррей у своїй книзі "Сповідь і пробачення" говорить нам, що "для підтримки і насолоди правильними взаєминами між Господом і Його відкупленими людина завжди повинна продовжувати усвідомлювати, наскільки вона зобов'язана благодаті". Він бажає від нас живої, духовної жертви зламаності. Бог любить "серце зламане та упокорене" і Він не погордує ним. Він сказав: "Пробуваю Я на Височині та в святині, і з зламаним та з упокореним, щоб оживляти духа скромних, і щоб оживляти серця згноблених!" (Іс.5715), і "дивлюсь Я на вбогого та на розбитого духом, і на тремтячого над Моїм словом" (Іс.6602).
У нашій зламаності Бог виявляє Своє життя, Свою милість, Свою силу в нашій немочі (2Кор.1209), Свою втіху в нашому смутку (Єр.3113), Своє зцілення в нашому поневоленні (Дії1038) і Свою любов. Отже, ми, як віруючі, повинні ходити перед Богом, знаючи, що наш дух зламаний, а серце упокорене, розкаяне.