"Дивування - це той набуток розуму, що зачаровує емоції і, водночас, ніколи не піддається розумінню. Це схопитись за реальність, яка не потребує постійних злетів, щоб підтримуватися, і не стає вразливою через падіння в життєвих зусиллях. Воно бачить у звичайному надзвичайне, а в надзвичайному знаходить підтвердження того, що вже знає.
Дивування стискає душу (духовне) і відчувається в тілі (матеріальне). Дивування трактує життя очима вічності, насолоджуючись миттю, але ніколи не дозволяє миттєвому баченню вичерпати вічне. Дивування робить зачарування життям справжнім і знає, коли і де зачарування повинно лежати. Дивування знає, як читати тіні, тому що знає природу світла. Дивування знає, що хоча ти не можеш дивитись на світло, ви також не можете дивитись ні на що інше без нього. Воно не вичерпується дитинством, а знаходить там свій ключ. Це подорож, як прогулянка лісом, через звичні перешкоди та довкола звичайних відволікань уваги, поки голос спрямування веде, кажучи: "Це та дорога, простуйте ви нею" (Іс.3021) Зовсім не дивно, що із сімдесяти вживань цього слова дивування у Старому Заповіті, майже половина з них сказані Давидом, мелодійним співаком Ізраїлю. Дивування і музика йдуть разом, рука в руці. Дивування не може не співати. Навіть природа це визнає" - "Великий Ткач" Раві Захарія (Ravi Zacharias).
Одна річ, яку я ціную в дітях, - це їх здатність дивуватися. Пам’ятаю, як я спостерігав, як дитина в саду дивилася на різнокольорового метелика. Він уважно спостерігав за ним на квітці, а його очі були розміром із блюдця. Щось усередині мене говорило: "Не втрачай свого здивування! Життя може стати дуже заклопотаним, і ми можемо втратити з поля зору прості красоти повсякденного життя."
Бережіть своє здивування; не дозволяйте нічому чи нікому вкрасти його. Швидкоплинний блиск світу - відволікання від справжніх речей. Божа благодать покликана вражати нас. Наші земні тіла були б поглинуті, якби ми побачили Господа у всій Його славі. Вона набагато більша того, що ми можемо зрозуміти. Це таємниця. Ми бачимо її лише на мить. Навіть у цей вік благодаті ми бачимо крізь скло неясно. На небесах ми будемо вражені повним об’явленням Божої доброти; ми не матимемо слів від подиву. Нам більше не буде потрібна віра, тому що все буде видимим. Поклоніння буде найвеличнішою роботою на небесах, вічною вдячністю.
Тепер, коли ми приймаємо і ховаємося в благодаті, ми стаємо насиченими. Це насичення призводить до просочення, проникнення та виявлення. Благодать - це вже не слово і не факт, а життя, що витікає з нас, вираз святості, що пронизує темряву. Наші життя - це трофеї Його благодаті! Вони проголошують доброту Бога. Наша деформація і потворність покриті Його дивовижною благодаттю.
В Одесі, Україна, щось привернуло увагу, коли ми служили на вулицях. Там були групки дітей, що скупчилися разом в тіні. Вони звідти ішли, стрибаючи, сміючись і бавлячись. Коли ми проходили і наближались до цих дітей, мені пригадалось дещо, що я прочитав, що за останнім підрахунком понад 10 000 дітей є сиротами чи безпритульними та живуть на вулицях у цьому місті. Цю цифру було важко уявити. Ми зупинили деяких дітей і почали з ними розмовляти. Я одразу помітив сильний запах клею, що йшов від одного з хлопців; схоже, що він його нюхав для отримання швидкого кайфу. Коли я придивився ближче, ці діти були брудні та в лахмітті. Ми дали їм шоколад і поділились з ними любов'ю Бога. Діти вислухали, і один заперечив і сказав: "Я нічого не вартий, мене ніхто не любив, мене забули, я живу на вулицях і до мене ставляться, як до сміття". Поодинокі слова не могли протистояти цим тривожним зізнанням. Ми відвели їх поїсти гарячу їжу і не тільки говорили про любов і благодать, але і виявляли це. Коли ми заходили в сусіднє кафе, я міг зрозуміти за виразом облич людей, що вони знають, ким були ці групи дітей, і вони з огидою дивилися на них. Ми сиділи і їли піцу разом; вони практикувались з нами своїми англійськими словами в проміжках між кусанням піци. Вираз їхніх облич відображав любов і турботу - те, чого вони вже давно не відчували.
Ці діти нагадали мені про те, що сказав пророк Єремія: "Бо вирощу шкурку на рані тобі, і з пораз тебе вилікую, говорить Господь, бо відкинута звано тебе, ти, Сіонська дочка, якої ніхто не шукає" (Єр.3017). О, як благодатне Боже серце розбивається через знехтуваних та забутих. Він прагне любити того, хто нелюблений, привести одиноких і сиріт у сім'ї.
Бог вирішує поводитися з нами таким чином, у Своїй досконалій любові. Його заповіт з нами - такий, що обіцяє, що Він ніколи не залишить нас і не покине нас; Він ніколи не відкине нас, тому що не може відкинути Себе. Ми Його скинія; Він живе всередині, це дивовижно. Його благодать панує і рясніє над гріхом і оголошує нас праведними. Це дивовижно! Він не відзначає наших беззаконь і не поводиться з нами згідно з нашим гріхом. Всезнаючий, всюдиприсутній, всемогутній і завжди діючий Бог вирішує не знати нас за нашими недоліками і гріхами, але Він бачить нас у Своїй досконалій позиції благодаті - це дивовижно! "Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім" (2Кор.0521) - це дія Благодаті.
Мойсей вигукнув у Книзі Вихід 3318 "Покажи мені славу Свою!" Яка молитва від серця. Це висвітлення, бачення небаченого і вихід за межі природного. Служіння Святого Духа для віруючих полягає в тому, щоб вказувати і проникати правдою в наші серця. Цей поглинаючий вогонь випалює завісу невіри та надаванню переваги. Ми дивимось на Нього! Ми стоїмо в трепеті, і приголомшені Його добротою, і луска на наших очах відпадає. Ми змінені та зростаємо у цю величну славу, а життя для себе зменшується. Від слави до слави ми змінюємось. "Господь близький всім, хто взиває до Нього" (Пс.14518). Шукаючи Його обличчя, ми перебуваємо у смиренному подиві. Його величність підкоряє наші уяви всередині, і все перебуває у святій тиші перед Ним. Жодна плоть не може звеличуватися в Його присутності. Ми схиляємося в поклонінні та молимося в Його ім'я, ім'я, вище понад усе. Наша молитва така: "Господи, нехай усі побачать прояв Твоєї величності!"
