"Тому то ми сміливо говоримо: Господь мені помічник, і я не злякаюсь нікого: що зробить людина мені?" (Євр.1306)
Оскільки Бог ніколи не залишить і не покине нас, ми можемо бути задоволені тим, що маємо. Адже коли Господь є нашим, ми не залишимося без друга, без скарбу й без притулку. Це запевнення може зробити нас цілком незалежними від людей. Під таким високим покровительством ми не відчуваємо спокуси принижуватися перед людьми й просити в них дозволу жити власним життям; навпаки, ми сміливо говоримо те, що маємо сказати, і не боїмося заперечень.
Той, хто боїться Бога, не має боятися нічого іншого. Ми повинні мати такий благоговійний страх перед живим Господом, щоб усі погрози найгордіших переслідувачів діяли на нас не більше, ніж свист вітру. У наші дні люди не можуть зробити нам стільки зла, скільки могли за часів, коли апостол писав ці слова. Катівні та вогнища вже вийшли з ужитку. Велетенський Папа більше не може спалювати паломників. Якщо послідовники неправдивих учителів намагаються завдавати болю жорстокими насмішками й презирством, ми не дивуємося цьому, бо люди цього світу не можуть любити небесне насіння. І що ж тоді? Ми повинні зносити зневагу світу. Вона не ламає кісток. З Божою допомогою будьмо відважними: нехай світ лютує, якщо хоче, але ми не будемо його боятися.
ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен