Бог кличе нас бути чужинцями в краї Його обіцянок. Ми постійно кликані виходити в край, не знаючи, куди ми йдемо. Виклик християнства полягає в тому, щоб постійно жити як чужинець.
Кожен крок, який ми робимо, повинен бути на ґрунті, на який ми ніколи раніше не ступали. Ісус Навин отримав обітницю, що де б він не поставив стопу ноги, земля буде його (І.Н.0103). Християни так часто роблять духовні кроки на одному і тому ж ґрунті день за днем, ніколи не розширюючи свій кругозір, поки ґрунт не стає втрамбованим, сухим і безплідним. Можливо, це знайомий ґрунт, але це лише гектар усієї землі, яку нам дав Бог.
Нам потрібно сьогодні, як ніколи раніше, жити як чужинці, щоб наважитися вийти за Божим Словом в місця, які ніколи раніше не були досліджувані. Авраам вибрав жити в наметах з цієї причини: намет не має фундаменту (Євр.1109). Він хотів залишатися мобільним, доки Бог не відкрив Місто. Наше Місто є Спільним Тілом, і ми не можемо дозволити собі осісти, поки не знайдемо його.
Подорожуючи краєм нашої спадщини, давайте будемо досліджувати кожне узбережжя і заявлятимемо про нього як про своє. Давайте ніколи не будемо задоволені частиною нашого призу, але будемо продовжувати в пригоді віри. Ми мусимо зайти в місця, де ми чужинці. Саме так заявляється про нову територію. Колумб не претендував на Америку, поки не став на її березі. Християни не мають права на обітниці, доки не стануть на них по вірі як чужинці в краю.
