СЛУЖІННЯ СЛОВУ

"Того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть." (Iв.0637)

Чи є хоч один випадок, коли наш Господь вигнав того, хто прийшов? Якщо так, ми хотіли б знати про це; але такого не було і ніколи не буде. Серед загублених душ у пеклі немає жодної, яка могла б сказати: "Я пішов до Ісуса, а Він відмовив мені". Неможливо, щоб ви чи я були першими, до кого Ісус порушить Своє слово. Не плекаймо таких темних підозр.

Припустімо, що ми звернемося до Ісуса зараз щодо лиха сьогодення. У цьому ми можемо бути впевнені — Він не відмовить нам в аудієнції і не вижене нас. Ті з нас, хто часто приходив, і ті, хто ніколи раніше цього не робив, — підемо разом, і ми побачимо, що Він не зачинить двері Своєї благодаті перед жодним із нас.

"Він приймає грішників" (Лк.1502), але Він нікого не відштовхує. Ми приходимо до Нього в слабкості та гріху, з тремтячою вірою, малим знанням та слабкою надією; але Він не виганяє нас. Ми приходимо з молитвою, і ця молитва нескладна; зі сповіддю, і ця сповідь недосконала; з хвалою, і ця хвала далеко не відповідає Його заслугам; але все ж Він приймає нас. Ми приходимо хворими, забрудненими, виснаженими та нікчемними; але Він жодним чином не відкидає нас. Прийдімо знову сьогодні до Того, Хто ніколи нас не вижене.

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен

Обітницю від Бога можна дуже повчально порівняти з чеком, виписаним на замовлення. Він дається віруючому з метою дарування йому чогось доброго. Це не означає, що він повинен зручно прочитати його, а потім покінчити з ним. Ні, він повинен ставитися до обітниці як до реальності, як людина ставиться до чека.

Він повинен прийняти обітницю та підтвердити її своїм іменем, особисто прийнявши її як правду. Він повинен вірою прийняти її як свою. Він скріплює своєю печаткою, що Бог правдивий, і вірний щодо цього конкретного слова обітниці. Він йде далі і вірить, що має благословення в тому, що має певну обітницю, і тому він ставить під нею своє ім'я, щоб засвідчити отримання благословення.

Зробивши це, він повинен з вірою представити обітницю Господу, як людина подає чек до каси Банку. Він повинен благати про неї в молитві, очікуючи її виконання. Якщо він прийшов до Небесного банку у встановлений день, він отримає обіцяну суму негайно. Якщо ж дата має бути пізніше, він повинен терпляче чекати її прибуття; але тим часом він може вважати обіцянку грошима, тому що Банк обов'язково заплатить, коли настане належний час.

Дехто не додає підтвердження віри до чека, тому нічого не отримує; інші ж недбало його пред'являють, і вони також нічого не отримують. Це не вина обітниці, а тих, хто не діє з нею здоровим глуздом, по-діловому.

Бог не дав жодної обітниці, яку б Він не викупив, і не заохочував жодної надії, яку б Він не виконав. Щоб допомогти моїм братам повірити в це, я підготував цю невелику книгу. Вигляд самих обітниць добрий для очей віри: чим більше ми вивчаємо слова благодаті, тим більше благодаті ми отримаємо з цих слів. До підбадьорливих уривків з Писання я додав власні свідчення, плід випробувань та досвіду. Я вірю всім Божим обітницям, але багато з них я особисто випробував і засвідчив. Я бачив, що вони правдиві, тому що вони виповнилися для мене. Це, я сподіваюся, може бути підбадьорливим для молодих; і не без розради для старших. Досвід однієї людини може бути надзвичайно корисним для іншої; і саме тому Божий чоловік у давнину писав: "Шукав я був Господа, і Він озвався до мене"; і знову: "Цей убогий взивав, і Господь його вислухав" (Пс.34).

"Благословенний ти на полі." (Втор.2803)

Так само благословенний був Ісаак, коли він ходив туди надвечір, щоб поміркувати. Скільки разів Господь зустрічав нас, коли ми були самі! Живоплоти та дерева можуть бути свідками нашої радості. Ми знову чекаємо такого блаженства.

Так само благословенний був Боаз, коли він жав урожай, і його робітники зустріли його з благословеннями. Нехай Господь благословить усіх, хто керує плугом! Кожен фермер може звернутися до Бога з цією обітницею, якщо він справді слухається голосу Господа Бога.

Ми йдемо в поле працювати, як це робив батько Адам; і оскільки прокляття впало на землю через гріх першого Адама, то великою втіхою є знайти благословення через другого Адама.

Ми йдемо в поле для фізичних вправ і щасливі, вірячи, що Господь благословить ці вправи і дасть нам здоров'я, яке ми використаємо на Його славу.

Ми йдемо в поле вивчати природу, і немає нічого в пізнанні видимого творіння, що не могло б бути освячене для найвищого використання Божественним благословенням.

Зрештою, ми маємо піти в поле, щоб поховати своїх померлих; так, інші, у свою чергу, віднесуть нас на Божу земельну ділянку в полі: але ми благословенні, незалежно від того, плачемо ми біля гробу чи спимо в ньому.

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен