СЛУЖІННЯ СЛОВУ

"Душа, яка благословляє, насичена (товста) буде." (Пр.1125)

Якщо я бажаю процвітати душею, я не повинен накопичувати свої запаси, а повинен роздавати бідним. Бути замкненим і скупим — це шлях світу до процвітання, але це не Божий шлях, тому що Він говорить: "Дехто щедро дає, та ще додається йому, а дехто ховає над міру, та тільки бідніє" (Пр.1124). У віри спосіб набувати — це давати. Я повинен пробувати це знову і знову; і я можу очікувати, що стільки процвітання, скільки буде мені корисним, прийде до мене як щедра винагорода за великодушний образ дій.

Звичайно, я не впевнений, що розбагатію. Я буду насиченим (товстим), але не надто насиченим. Занадто велике багатство може зробити мене таким же неповоротким, як зазвичай бувають огрядні люди, і викликати в мене нетравлення світського життя, а можливо, і спричинити жирову дегенерацію серця. Ні, якщо я достатньо товстий, щоб бути здоровим, я можу бути вельми задоволений; і якщо Господь дасть мені здібність, я можу бути повністю задоволений.

Але є розумове та духовне насичення, якого я дуже прагнув би, і воно є результатом щедрих думок про мого Бога, Його церкву та моїх ближніх. Нехай я не скуплюся, щоб не виснажити своє серце голодом. Нехай я буду щедрим і великодушним, адже так я буду подібний до мого Господа. Він віддав Себе за мене: чи я Йому щось пошкодую?

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен

"Бо Господь не навіки ж покине!" (Пл.Єр.0331)

Він може відкинути на деякий час, але не назавжди. Жінка може залишити свої прикраси на кілька днів, але вона не забуде їх і не викине їх на купу гною. Це не властиве для Господа відкидати тих, кого Він любить: тому що "полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх" (Ів.1301). Дехто говорить про наше перебування в благодаті та поза нею, ніби ми як кролики, які залізають та вилізають зі своїх нір: але насправді це не так. Господня любов — це набагато серйозніша та триваліша річ, ніж це.

Він обрав нас від вічності, і Він любитиме нас протягом усієї вічності. Він полюбив нас так, що помер за нас, і тому ми можемо бути впевнені, що Його любов ніколи не помре. Його честь настільки переплетена зі спасінням віруючого, що Він не може відкинути його так само, як не може скинути власні шати позиції Царя слави. Ні, ні! Господь Ісус, як Голова, ніколи не відкидає Своїх членів; як Чоловік, Він ніколи не відкидає Своєї нареченої.

Чи думав ти, що тебе відкинуто? Чому ти так погано думав про Господа, Який заручив тебе з Собою? Відкинь такі думки і ніколи більше не дозволяй їм оселятися у твоїй душі. "Не відкинув Бог народа Свого, що його перше знав (передбачив)" (Рим.1102). "Ненавиджу розвід (покидати)" (Мал.0216).

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен

"Якщо ж душу Свою покладе Він як жертву за гріх, то побачить насіння." (Iс.5310)

Наш Господь Ісус не помер даремно. Його смерть була жертовною: Він помер як наш Заступник, тому що смерть була покаранням за наші гріхи; і оскільки Його Заступництво було прийнято Богом, Він спас тих, за кого приніс Свою душу в жертву. Смертю Він став подібним до пшеничного зерна, яке приносить рясний плід. Мають далі послідувати діти Ісусу; Він "Отець вічності". Він скаже: "Ось Я та діти, яких Ти Мені дав" (Євр.0213).

Чоловік вшанований у своїх синах, а Ісус має Свій сагайдак, повний цих стріл могутніх людей. Людина представлена у своїх дітях, так само, як і Христос у християнах. Життя людини здається продовжується і розширюється у її насінні; так само життя Ісуса продовжується у віруючих.

Ісус живе, адже бачить Своє насіння. Він пильно дивиться на нас, Він насолоджується нами, Він визнає нас плодом мук Своєї душі. Радіймо, що наш Господь не перестає насолоджуватися результатами Своєї страшної жертви і що Він ніколи не перестане милуватися плодами Своєї смерті. Ті очі, які колись плакали за нас, тепер оглядають нас із насолодою. Так, Він дивиться на тих, хто дивиться на Нього. Наші погляди зустрічаються! Яка це радість!

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен