СЛУЖІННЯ СЛОВУ

"Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся." (Рим.1009)

Має бути визнання устами. Чи зробив я це? Чи відкрито визнав свою віру в Ісуса як Спасителя, Якого Бог воскресив з мертвих, і чи зробив я це в Божий спосіб? Мені варто чесно відповісти на це питання.

Також має бути віра серцем. Чи щиро я вірю у воскреслого Господа Ісуса? Чи довіряю я Йому як своїй єдиній надії на спасіння? Чи ця довіра від серця? Мені варто відповісти, як перед Богом.

Якщо я можу справді стверджувати, що я і визнав Христа, і повірив у Нього, тоді я спасенний. Текст не говорить, що можливо так буде, але це очевидно, і ясно, як сонце на небесах: "Ти спасешся". Як той, хто вірує і сповідує, я можу схопитись за цю обітницю і виправдовуватися нею перед Господом Богом у цей момент, і протягом усього життя, і в годину смерті, і в день суду.

Я мушу бути спасенним від провини гріха, від влади гріха, від покарання за гріх і, зрештою, від самої сутності гріха. Бог сказав це: "Ти будеш спасенний". Я вірю в це. Я буду спасенний: я спасенний. Слава Богові навіки й вічно!

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен

"Виллю Духа Свого на насіння твоє, а благословення Моє на нащадків твоїх." (Iс.4403)

Наші дорогі діти не мають Божого Духа від природи, як ми чітко бачимо. Ми бачимо в них багато такого, що викликає в нас страх щодо їхнього майбутнього, і це спонукає нас до молитви в агонії. Коли син стає особливо розбещеним, ми разом з Авраамом волаємо: "Хоча б Ізмаїл жив перед лицем Твоїм!" (Бут.1718). Ми б радше побачили наших дочок Аннами, ніж імператрицями. Цей вірш має вельми підбадьорити нас. Він йде після слів: "Не бійся, рабе Мій, Якове", і цілком може розвіяти наші страхи.

Господь дасть Свого Духа; дасть Його рясно, виливаючи Його; дасть Його дієво, щоб це було справжнім і вічним благословінням. Під цим Божественним виливом наші діти вийдуть уперед, і "цей буде казати: Я Господній, а той зватиметься йменням Якова" (Iс.4405).

Це одна з тих обітниць, щодо якої випитуватимуть Господа. Хіба ми не повинні у певний час, особливим чином, молитися за наших дітей? Ми не можемо дати їм нові серця, але Святий Дух може; і Його легко вблагати. Величний Отець насолоджується молитвами батьків і матерів. Чи є у нас дорогі люди поза ковчегом? Не заспокоюймося, доки вони разом з нами не будуть замкнуті всередині власною рукою Господа.

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен

"Тому скажи: Так говорить Господь Бог: Хоч Я віддалив їх поміж народи, і хоч розпорошив їх по краях, проте буду для них хоч малою святинею в тих краях, куди вони ввійшли." (Єз.1116)

Вигнані від народних засобів благодаті, ми не позбавлені благодаті цих засобів. Господь, Який поміщає Своїх людей у місця, де вони почуваються вигнанцями, Сам буде з ними і стане для них усім тим, що вони могли мати вдома, на місці своїх урочистих зібрань. Прийміть це для себе, о ви, покликані мандрувати!

Бог є для Своїх людей місцем сховку. У Ньому вони знаходять притулок від кожного супротивника. Він також є їхнім місцем поклоніння. Він із ними так само, як був із Яковом, коли той спав у відкритому полі і, прокинувшись, сказав: "Дійсно, Господь пробуває на цьому місці" (Бут.2816). Для них Він буде також тихим святилищем, подібним до Святого Святих, яке було безшумним місцем перебування Вічного. Вони будуть спокійні, не боячись зла.

Сам Бог у Христі Ісусі є святилищем милості. Ковчег заповіту — це Господь Ісус, і жезл Аарона, і посудина з манною, і таблиці Закону — усе це є в Христі, нашому святилищі. У Бозі ми знаходимо вівтар святості й спілкування. Чого ж іще нам потрібно? О Господи, виконай цю обітницю і будь для нас завжди немов мала святиня!

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен