СЛУЖІННЯ СЛОВУ

"Хто милостивий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його Він надолужить йому." (Пр.1917)

Ми повинні давати бідним із милосердя. Не для того, щоб нас бачили й хвалили, і тим більше не для того, щоб здобути над ними вплив; але з чистого співчуття й жалю ми маємо допомагати їм.

Ми не повинні очікувати нічого у відповідь від бідних, навіть подяки; натомість маємо вважати зроблене нами позикою для Господа. Він бере на Себе це зобов’язання, і якщо ми дивимося на Нього в цій справі, то не повинні дивитися на іншу сторону. Яку ж честь дарує нам Господь, коли Він удостоюється позичати в нас! Той купець є справді привілейованим, у чиїх книгах записаний Сам Господь. Було б шкода вписати таке Ім’я за мізерну суму — зробімо її вагомою. Коли наступний нужденний зустрінеться нам на дорозі, допоможімо йому.

Щодо відшкодування — ми не сильно про нього думаємо, і все ж ось розписка від Господа. Благословенне Його Ім’я, Його обіцянка заплатити краща за золото й срібло. Чи не відчуваємо ми нестачі через тяжкі часи? Ми можемо зі смиренням подати цей рахунок до Банку віри. Чи не був хтось із нас трохи скупим щодо бідних? Бідна душа. Нехай Господь простить його.

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен

"Сторож фіґовниці плоди її споживає, а хто пана свого стереже, той шанований." (Пр.2718)

Той, хто доглядає фігове дерево, матиме плоди за свою працю, а той, хто служить доброму господареві, одержить честь як нагороду. Воістину, Господь Ісус є найкращим із усіх Господарів, і вже сама можливість зробити хоч найменше діло заради Нього є великою честю. Служити деяким панам — це ніби доглядати дике кисле дерево й їсти його кислі плоди як платню; але служити моєму Господу Ісусу — це доглядати фігове дерево з найсолодшими фігами. Його служіння саме по собі є радістю; постійність у ньому — вивищенням; успіх у ньому — благословенням тут, на землі; а нагорода за нього — славою на небесах.

Найбільші наші почесті будуть зібрані в ту пору, коли дозріють фіги, тобто у наступному світі. Ангели, які тепер служать нам, понесуть нас додому, коли завершиться наша денна праця. Небо, де перебуває Ісус, стане нашим почесним домом, вічне блаженство — нашою славною часткою, а Сам Господь — нашим величним Супутником. Хто може повністю осягнути зміст цієї обітниці: "Хто служить своєму господареві, той буде вшанований"?

Господи, допоможи мені служити моєму Господареві. Нехай я залишу всі думки про почесть до того часу, коли Ти Сам ушануєш мене. Нехай Твій Святий Дух зробить мене смиренним і терплячим працівником та слугою!

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен

"Бо так Господь Бог промовляє: Ось Я Сам, і зажадаю отару Мою, і перегляну їх." (Єз.3411)

Це Він чинить спочатку, коли Його обрані подібні до блукаючих овець, що не знають ні Пастиря, ні кошари. Як дивовижно Господь знаходить Своїх вибраних! Ісус великий як Пастир, що шукає, а також як Пастир, що спасає. Хоч багато з тих, кого Отець дав Йому, підійшли майже до самих воріт пекла, Господь, досліджуючи й розшукуючи, знаходить їх і наближається до них у благодаті. Він знайшов нас — тож маймо добру надію і щодо тих, кого ми носимо в серці в молитві, бо Він знайде й їх.

Господь повторює цей процес щоразу, коли хтось із Його отари відходить від пасовиськ правди й святості. Вони можуть впасти у тяжку оману, глибокий гріх і закам’янілість серця; але Господь, Який став поручителем за них перед Своїм Отцем, не дозволить жодному з них загинути. Провидінням і благодаттю Він переслідує їх у чужих краях, у оселях убогості, в схованках невідомості, у глибинах відчаю; Він не втратить жодного з усіх, кого Отець дав Йому. Для Ісуса справа честі — знайти і спасти всю отару, без жодного винятку. Яка це обітниця, за яку можна благати, якщо цієї миті я змушений вигукнути: "Я заблукав, мов загублена вівця"!

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен