СЛУЖІННЯ СЛОВУ

"Я попроваджу незрячих дорогою, якої не знають." (Iс.4216)

Подумай про те, що безмежно славний Яхве стає Провідником для сліпих! Яку ж безмежну поблажливість це означає! Сліпа людина не може знайти дороги, якої не знає. Навіть коли вона знає шлях, їй важко ним іти; а дорога, якої вона не знає, зовсім недосяжна для її невпевнених кроків. Так і ми за своєю природою сліпі щодо дороги спасіння, але Господь веде нас нею, приводить до Себе, а потім відкриває наші очі. Щодо майбутнього, ми всі сліпі й не можемо побачити навіть години наперед; але Господь Ісус проведе нас аж до кінця нашої мандрівки. Благословенне Його ім’я!

Ми не можемо навіть здогадатися, яким шляхом прийде визволення, але Господь знає, і Він вестиме нас, доки ми не втечемо від всякої небезпеки. Щасливі ті, хто вкладає свою руку в руку великого Провідника і повністю довіряє Йому свій шлях і себе. Він проведе їх усією дорогою; і коли приведе їх додому, до слави, і відкриє їхні очі, щоб побачили шлях, яким Він їх вів, яку пісню вдячності вони заспівають своєму великому Благодійникові! Господи, веди Свою бідну сліпу дитину цього дня, бо я не знаю дороги!

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен

"І вчинить тебе Господь головою, а не хвостом." (Втор.2813)

Якщо ми слухаємося Господа, Він зробить так, що навіть наші противники побачать, що Його благословіння перебуває на нас. Хоч це й обітниця закону, вона залишається дійсною для Божого народу; адже Ісус зняв прокляття, але утвердив благословіння.

Святі покликані бути провідниками серед людей через святий вплив: вони не повинні бути "хвостом", який тягнуть туди й сюди інші. Ми не маємо піддаватися духові віку, а змушувати вік віддавати шану Христу. Якщо Господь з нами, ми не будемо лише просити терпимості до релігії, але ми прагнутимемо, щоб вона посіла престол суспільства. Хіба Господь Ісус не зробив Своїх людей священниками? Отже, вони повинні навчати, а не вчитися від філософій невіруючих. Чи ж не зроблені ми в Христі царями, щоб царювати на землі? Як тоді ми можемо бути рабами звичаїв чи залежними від людської думки?

Чи зайняв ти, дорогий друже, своє справжнє місце для Ісуса? Надто багато хто мовчить через невпевненість, якщо не через страх. Чи маємо дозволити, щоб ім’я Господа Ісуса залишалося в тіні? Чи повинна наша релігія тягнутися позаду, мов хвіст? Чи ж не має вона радше вести вперед і бути керівною силою — і для нас самих, і для інших?

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен

"І більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: Пізнайте Господа! Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, каже Господь." (Єр.3134)

Справді, хоч би чого іншого ми не знали, ми знаємо Господа. Сьогодні ця обітниця є правдивою в нашому досвіді, і вона немала. Найменший віруючий серед нас знає Бога в Ісусі Христі. Не так повно, як ми бажаємо, але все ж істинно і реально ми знаємо Господа. Ми не лише знаємо доктрини про Нього — ми знаємо ЙОГО. Він є нашим Отцем і нашим Другом. Ми особисто знайомі з Ним. Ми можемо сказати: "Господь мій і Бог мій" (Ів.2028). Ми перебуваємо в близькому спілкуванні з Богом і проводимо багато щасливих митей у Його святій присутності. Ми вже не чужі для нашого Бога, але таємниця Господа відкрита нам.

Це більше, ніж могла навчити нас природа. Плоть і кров не відкрили нам Бога. Ісус Христос відкрив нашим серцям Отця. Якщо ж Господь дав нам пізнати Себе, хіба це не є джерелом усякого спасаючого пізнання? Пізнати Бога — це вічне життя (Ів.1703). Щойно ми приходимо до пізнання Бога, маємо доказ того, що ожили для нового життя. О душе моя, радій цьому пізнанню і благословляй свого Бога весь цей день!

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен